Життя таврує витівками долі.
Бажання поєднало їх удвох
З надмірним повновладдям його ролі.
Її думки воліли каяття,
Слова ледь тихо стримували гордість,
Кохала сильно так...до забуття!!!
Воліючи згубити власну совість.
Уривки замаскованих розмов
Складала до окремого пакунку,
Щоби колись розпакувати знов,
Як спробу неможливого рятунку.
Вона була ТІЄЮ. Він це знав,
Заповнював жаданням весь свій простір.
Надії на прощання не давав,
Захоплювався "іграшкою" вдосталь.
Для них життя не билося у такт.
Це був її останній демагог.
"Коханням" залишився тільки факт.
Путівка у безвихідь...Епілог...
(с)stella_
